Дизайнер Андрій Шевченко: «Магію мають і слова, і літери — людина, що з ними працює, відчуває її»

Беседка

…Колись давно, у додизайнерські часи, жили собі люди, які вивчалися красиво писати і висловлюватись, каліграфічно вимальовувати літери. Були в них суворі вчителі, які навіть непедагогічно і нетолерантно могли по пальцях лінійкою надавати недбалим учням. Але чомусь з тих учнів виростали потім славетні науковці, підприємці, винахідники і митці. Усе це їм вдавалося без телефонів, телебачення і Інтернету. Вони їх вже потім вигадали, щоб цікавіше жилося, а не для того, щоб жити лише «в сітях». Щось, мабуть, було таке в колишній системі виховання…

— Андрію, дизайн шрифту — це те, що Вас годує, чи є інші засоби заробити? Ви носите на одязі логотип власного сайту — Вам можна щось заказати?
— Радше, це хобі, яке допомагає жити. Ось, ношу промоційну уніформу, цей сайт не тільки мій, він присвячений взагалі проукраїнським шрифтам, просто я — чи не найактивніший учасник. Шрифтами зайнявся поступово, в літерах є якась магія. Взагалі винахід письма для людства — така собі штука незвичайна, сама по собі писемність як факт не одного мене заворожує. Магію мають і слова, і літери — людина, що з ними працює, відчуває її. Буква — те, що помагає слову втілюватися, вона первинніша за слово. Написати слово, яке означає об`єкт — значить закодувати його. Це величезний крок людини до розвитку символічної свідомості.

— Коли Ви вперше замислилися над тим, що символічна свідомість настільки важлива?
— Мабуть, давненько. Пам`ятаю, великим поштовхом була книга «Каллиграфия для всех» Леоніда Проненка — трапилася вона мені, здається, у 1988 році, ще у школі. Не дуже типова радянська книжка. Своєю незвичайністю вона мене серйозно зарядила.

— Що б Ви порадили читати і вивчати сучасним дітям? Багато хто зараз має труднощі з письмом не тільки через двомовність, а й через те, що все раніше стикається з клавіатурою замість письма?
— Взагалі є така думка, що писання може навіть лікувати людей з певними хворобами. Я знаю, що в Петербурзі діє майстер каліграфії, вже в нього є свої учні, студенти — вони займаються з дітками, що мають психічні вади, — і просто так, і з лікувальною метою. Є така можливість — через письмо впливати на психіку. Рука, око, мозок — вони пов`язані через рух, а зараз, а жаль, більше розвивається клавіатурна культура, а добре було б не забувати культуру писання руками.

— Тобто, те, що раніше в дитини можна було виправити вихованням, даючи їй вдома писати, зараз вимагає втручання спеціалістів?
— Каліграфія, безперечно, може розвивати людину. Статистики в мене під рукою нема, але ж то не значить, що як людина навчиться писати бездоганно англійський курсив, то стане бездоганною і морально. Якщо більше нічим не займатися, цілком можливо виростити мерзотника з каліграфічним почерком.

— Ви брали участь у багатьох конкурсах дизайнерської майстерності. Що ці конкурси дають Вам як професіоналу?
— Я все-таки каліграф непрофесійний, мої царина більше дизайн шрифта. Взагалі надмета цих конкурсів, як мені здається, показувати тренд — як показ моди. Конкурс шрифтовий має показувати актуальні тенденції розвитку шрифтів. Те, що візуально зачіпає членів журі, які, зазвичай як і будь-яке судді, найкраще розбираються в темі. Як правило, вони проводяться представниками англо-саксонської культури, в Америці, в Європі — там, де зрозуміли сенс дизайну шрифтів не вчора.

— Як нашим пересічним громадянам можна пояснити цей сенс?
— В нас треба пояснювати так багато речей, що, мабуть, не з шрифтів треба починати. У шрифтових дизайнерів часто можна зустріти цитату про те, як їм важко пояснити звичайним людям, чим вони займаються. Якщо на запитання «А ти чим займаєшся?» людина відповість: «Я малюю шрифти», в співбесідника наступає ступор. Що ти малюєш? Вже букви є, отож все намальовано. Люди, які мають практичний погляд на життя, дивляться — може, несповна розуму, як таким займається всерйоз.

— Люди в своєму оточенні надають перевагу простим речам. Каліграфія — це вже розкіш, уміння розкоші. Чого не вистачало в житті особисто Вам, якщо Ви зайнялися каліграфією?
— В принципі, якщо можна казати, що людина повертається до слова, реконструює вміння користуватися ним, то каліграфія — це своєрідний дауншифтінг, повертання у додизайнерські часи. Спроба заставити людину навчатися всьому самій, розвиватися. Щось стукає зсередини — розумієш, що тобі близьке, наприклад, каліграфія. Початок дизайну — це Англія середини XIX століття, це початок промислового виробництва речей. Тоді можна казати, що початок шрифтового дизайну — це початок книгодрукування. Каліграф, як ремісник, робить кожну річ руками, а коли з`явилася фабрика, яка штампує, приходить дизайн. Раніше все малювала одна людина, а тепер робітники, маючи кліше, тиснуть літери. Це зовсім інше, процес виготовлення — не процес малювання.

— Як можна впізнавати шрифти згідно з регіоном їхнього походження?
— Мене ця тема весь час зачіпає, але однозначно визначити національність шрифта неможливо. Сказати, що певні рисочки належать до певного регіону, наприклад, що вертикальні лінії вказують на походження зі сходу, не можна. Але літера пов`язана з культурою. Культура — це територіальний маркер, територія впливає на людей так, що вони створюють певну культуру. Як сказати, що тут первинне, що вторинне? Безперечно, що зв`язок є. Але який! Китайська культура дві тисячі років тому і сучасна — дві різні культури, хоча все одно китайська. Щодо українського шрифту — в нас є тяга прив`язуватись до окремих рисочок, мовляв, лише такі риси є українськими за духом. Наприклад, асиметричні засічки — це одна із таких, характерних ще для Григорія Нарбута, ознак стилю, походить від скорописів і перших друкованих слов`янських шрифтів, але це — лише одна з формальних ознак. До речі, є шрифти історичні, які позначають нам національну приналежність з минувшини. Як газету впізнають за шрифтом, то може бути, наприклад, у Бердянська шрифт, за яким його впізнаватимуть. Шрифт може бути історичним або створеним вчора, та все одно відображатиме регіон.

— Не тільки шрифти — культура і її проявлення, речі, які оточують сучасну людину, поділяються на історичні, ті, що від предків, що мають коріння, і сучасні надбання — більш ужиткові, практичні, але позбавлені індивідуальності. Власне, суспільство і пропонує нам ними користуватись, хоча це культуру вбиває. Як розібратися молодій людині у такій ситуації?
— Якщо брати в цьому контексті таку вузьку тему, як шрифти, то є така тенденція: культура графіті, популярна серед молоді, поважає культуру руху, уміння писати не так, як всі — своєрідно. Це, можна сказати, така сучасна каліграфія, яка мало пов`язана з тим, що було, має свої внутрішні закони, але з неї також можна перекинути містки до класичної культури. Я бачив не одну молоду людину, яка зацікавлювалася спершу взагалі рухом, а потім естетикою письма взагалі, починала вивчати Середньовіччя, занурювалася в історичну тему, і згодом ставала добрим каліграфом — людиною цілком класичної культури. Нормально,коли людина починає з одного, що потім переростає в дещо інше. Переростаючи одну оболонку, людина стає глибшою. Добре, коли є до кого звернутися, є така криниця, з якої можна черпати матеріал для розвитку.